Простеляться на
аркуші паперу дві дороги,
Що не змогли
зійтися 10 літ назад…
І хто їм скаже –
де всі епілоги?
Не все згасає, не
має права догорать одна свіча,
Яка колись палала
в серці двох створінь земних…
Та варто їх
згадати – малесеньке дівча,
Хлоп’я літ десяти десь біг позаду і притих…
Вони вже виросли
та подались в далеку путь
Творити кожен
шлях свій милостивий…
Обоє намагались
кохання те забуть,
Та не змогли
забути всі альтернативи…
Чи тяжко було
жити сам на сам, хворіючи коханням?
Не міг вже
здогадатися ні він…та не вона…
Отак жили вони,
чекали сподівання,
Чекали, поки
прийде та весна..)
І вже здавалося,
що марно було їм страждать…
Бо ж не
побачаться ніколи, в обох свої шляхи.
Та треба було
лише трохи пригадать,
Яке було
дитинство, куди летять птахи?...
І сталось так, що
хитра доля знову їх звела!
Це сталось
випадково, майже не навмисне…
На вулиці зустрілись, вона ясненькі очі підняла
Відчула, як щось
в серці тисне.
А він зрадів…і
зажуривсь,
Не міг словами
передати почуттів…
Нагнувши голову,
він тихо помоливсь,
Злякався раптом
власних відчуттів…
Напевно ж
страшно, стільки літ пройшло даремно,
Лише тепер
зустрілись два життя…
Тепер ніхто не
буде існувати напівтемно!
Тепер лише одне
серцебиття…
