Звернення до Воланда...

		Так хто ж, нареші, ти? На що ти здатне, і до чого прагнеш? Відповідай скоріш, мені пора вже йти, Я не збираюся чекати, доки знову зрадиш. Ходили слухи, що ти страшна сила, Казали люди, можеш будь - що втнуть. Але, можливо, ти лише частина сили, Яка не хоче спокій в світ цей повернуть. Скажи мені, ким ти являєшся, Скажи, чи хто боїться отаких, як ти? Чи може ти один такий, чи прикидаєшся, Чи може зможеш все - таки відповісти? Я знаю, це здається дивним, Питать таке в самого зла! Але цікавість - явище не хибне, Я маю право знати, чи згорить цей світ до тла... Скажи мені, чи знаєш ти, хто я такий? Чи здогадався ти, що ми тут не самі? І знову вина запах цей п'янкий, Нагадує той вечір у закоханих мені. Ну що ж, прийшов твій час, Дається тобі слово на останок. То просвіти мене хоч один раз, Не гаймо часу, скоро вже світанок. О, дякую, вельмишановний пане, Що даєш змогу все сказать мені. Я бачив вже, що навіть ти геть такий самий, Ніколи не ламаєшся і не гориш в огні. Я маю шанс сказати, Що недаремно тут з'явивсь. Століття досить вже чекати, Не треба крові, як колись. Я не знаю, як це - сміх, І не знаю, чи він є. Мені знайомий людський гріх, Знущання з вас - єство моє. І все таки творю я благо, Хоча усім бажаю зла. Не знать мені, що є відвага, питаєш, хто я? - то спитай у зла. Ти маєш знати, що є у мене таємниця, З тобою нею зараз поділюсь. Я не людина, я і не жар - птиця, Без імені помер, без нього й відроджусь. Страждання - рай, чи спокій - пекло, Я мав обрати лише раз. Коли в душі моїй усе обмеркло, Це значить, що прийшов мій час. А як гадаєш ти, чи легко бути злом, і прагнути добра водночас? Не всі казки закінчують добром, Не все так легко йде до нас. Темна ніч і ляльки сплять, А всім процесом я керую. І в серці двері не скриплять, Я всіх "людинок" ігнорую. Зо мною люблять розмовлять, Адже я справжня тьма. Та легше всього лиш спитать, Хто я? Бог, чи Сатана?